Сборник стихов Алёны Багрянцевой №3

Добрий ангел

Ти напоїв мене трояндовим нектаром.
Залив потоком помаранчових лексем.
І кригу серця розтопив стогубим жаром.
Увів за руку в зацілований едем.

Сповив мій спокій у прозору перелину.
Укрався в сни солодким подихом думок.
Наповнив сенсом кожну прожиту хвилину.
Надпив з душі моєї впевнений ковток.

Ти добрим ангелом в мою спустився долю.
Широким помахом крила прогнав печаль.
Позбавив серце замаскованого болю.
І полетів без мене – сам – в небесну даль…
21.12. 01р.

Ніч-діва

Так боязко спустилась тиха ніч
На землю у цнотливому убранні.
Два серця, розчинивши у коханні,
Занурила в спекотну свою піч.

І очі засоромлено звела
За зоряну вуаль ясного неба.
Блиск щастя випромінюючи з себе
Двум душам до останку віддала.

Ніч-діва зачепилася за дим
Сердець, що ледь в огні не спопеліли.
Закохані в безпам’яті зомліли,
Розливши зацілований інтим.
3.01.02р.

До тебе

Зламавши кригу, я натрапила на…тебе.
Розбивши відстань, віднайшла твої сліди.
Беззастережно пролетіла буре небо.
Здолала хвилі океанської води.

Розтерла час в руках палкого сподівання.
Перестрибнула всі прогалини й яри.
На крилах чистого й казкового кохання
Піднялась легко, беззусильно догори.

Твій ніжний погляд указав мені стежину.
Ласкавий голос ні на мить не покидав.
І ми побачились з тобою… на хвилину.
Нас сивий вітер, зимний владар, роз’єднав.
6.01.02р.


Гра в діалог

Ми гралися з тобою в діалог.
І душі в моніторах виливали,
Загублені у часі віртуали,
Ховались за комп’ютерний чертог.

Жували без мети взаємний жаль.
Боялися у просторі згубитись.
До нитки намагалися відкритись,
Знімаючи буденності вуаль.

В комп’ютерному морі почуттів
Щомиті одне одного шукали.
Ми зустрічі реальної чекали,
Щоб грати в діалог уже без слів…
9.01.02р.

Комп’ютерний Едем

Я знаю, ангели не вміють говорити.
Та промовляєш ти мені живі слова.
Й вони, коштовніші за перли й ебоніти,
Стають нектаром для чутливого єства.

Ти огортаєш мою душу смогом дива.
І заливаєш водоспадом ніжних фраз.
В твоїй присутності я втішена й щаслива,
Переживаю дивний трепет кожен раз.

Я знаю, в анголів також існує мова.
І цьому приклад – неповторний наш тандем.
Ми для інтимного, розпеченого слова
Знайшли помешкання – комп’ютерний Едем.
10.01.02р.

Німе прощання

Німе прощання не описують словами.
Воно, як небо, незбагненне та сумне.
Впаде на землю кришталевими сльозами
І огорне холодним подихом мене.

Я розчинюся у безслів’ї і розтану,
Як ніжний сніг, котрий вмирає навесні.
Але минулого шукати вже не стану.
Нехай залишиться воно у теплім сні.

Минуть роки, все дуже зміниться, - я знаю.
Ще стільки буде у житті знайомств, подій.
Але у тиші ночі я колись згадаю
Німе прощання… і печальний погляд твій.
11.02.2000р.

Ти живий

Ось ти з’явився – і одразу зник.
Як промінь сонця у зимову стужу.
Не думати про тебе я не здужу,
Не заглушу сама душевний крик.

Лишив мені надію і печаль.
Сказав: “Чекай. Я буду дуже скоро.”
Й пірнув кудись у тихе, ніжне море.
Але так і не винирнув, на жаль.

Чомусь душа збагнула, що тепер
Лишилась одинока в цьому світі.
Та все ж я ще продовжую любити.
Бо знаю: ти живий. Ти не помер.
26.07.2000р.



Твій шедевр

Поглянь: на вулиці давно снігів нема.
Вже ніжне сонце розтопило смуток сонний.
І наближається лавина із тепла.
Прийшла весна, змінивши настрій монотонний.

Але в душі тремтить минулого печаль.
Там ще кружляє заметіль сердець розбитих.
І перевтілюється в кригу тихий жаль
Казок забутих, таємниць уже розкритих.

Ти намалюєш на стіні свою любов.
Засохшим пензлем проведеш сплетіння ліній.
І відпечатаєш мазки пустих розмов.
А в день весняний твій шедевр покриє іній…
4.04.2000р.

Любов і печаль

Привітались. Промовили слово.
Посміхнулись, ховаючи біль.
Й розішлись, щоб не бачитись знову,
В серце ранене всипавши сіль.

З ким такого, скажи, не буває?
З сонцем лагідним, з небом німим.
Бо в людей лиш кохання минає,
Огортаючи душу у дим.

Розлучились. В безслів’ї розтали.
Залишивши лиш спогади й жаль.
Як безсилі птахи, відлітали,
Промінявши любов на печаль.
13.04.2000р.

Дві тіні

Горів вогонь, палаючи в пітьмі.
Два юних серця рівномірно бились.
Слова кохання в безвісті губились
І розчинялись у безсоннім сні.

Ласкаво теплий вітер колихав
Маленькі зорі на бездоннім небі.
Її ти ніжно пригортав до себе
І солодко у губи цілував.

В дві тіні огорнулася Земля.
Не чорні, а рожеві, як серпанок.
Здавалось, не настане нині ранок.
Закоханих і морок освітля.
13.08.2000р.

Віртуальний передзвін

Нас кличе віртуальний перезвін.
Програма розпізнала серце чуле.
Ми будимо замріяне минуле
Між сонцем залоскочених руїн.

І тулимось в незрушний монітор,
Що островом любові нам явився.
Ми звільнюєм чуття від димних штор.
Чекаєм, відлік часу щоб спинився.

Розтоплюємо посмішками лід.
Зливаєм юні душі воєдино.
Ми рвемось у безпам’ятний політ.
Й несемось по інету безупинно…
23.12.01р.

Лиш чекай

У тиші дивного, забутого життя
Блукають сни.
Я намагаюся не плакать –
І сміюся.
Ти лиш чекай,
Бо я напевне повернуся.
Не залишу тебе в полоні у весни.

Це наше літо. Ти послухай уночі
Зірок мотив.
Зітхає небо ненаситне
І глибоке.
Мені сьогодні
Так без тебе одиноко.
У мою душу ти вогонь живий вселив.

І він горить, такий тендітний,
Як струна.
В безслів’ї ніжного світанку
Не згорає.
Я точно знаю,
Що далеко десь чекає
Мене хтось рідний – не залишусь я одна.
8.08.2000р.


Облако

Неустанно льёт дождь за окном.
Ты и я – словно облако в мае.
Беспричинно, искристо рыдаем.
В водопаде полмира купаем.
И танцуем в слезах. А потом

Будет солнце смеяться из неба.
Тёплый лучик добра посылать.
Нашу страсть не пытаясь унять,
Будет с нами беспечно играть.
И дарить жемчуг радости. Мне бы

Стать на миг твоим сердцем, мой друг.
Ощутить каждый вздох опьяненья.
Перенять твои мысли, волненья.
Отыскать клад любви, вдохновенья.
И… вернуться в свой замкнутый круг.
24.02.02.


Голодні рими

А я чекала теплого дощу,
Бо думала, він змиє наші болі.
Я думала, що в небо полечу
Подалі від настирливої долі.

Мені не вистачало тільки крил
Для впевненості довгого ширяння.
Душа перетворилася на пил
В агонії палючого кохання.

І гострими краплинами по склі
Відточував мій дощ голодні рими.
Я так і залишилась на землі.
Із мріями розпечено-сумними.
29.01.02р.

Думки про наш дует

В сумних думках про наш дует проводжу час.
Стрічаю сонце в окулярах із нудьги.
Жбурнула доля нас на різні береги,
Укрила душу срібним панцирем з фольги
І роз’єднала, не запитуючи нас.

Нахабна відстань вкрилась шелестом листів.
Лавина літер цілий всесвіт зайняла.
Тебе від мене срібна доля відняла,
Мої думки і навіть біль перейняла –
І загорнулась у лавину почуттів.

…В мінорнім настрої малюю твій портрет.
І знов чекаю на побаченні ві сні.
Лаштує доля свої жарти навісні,
На небі зіроньки запалює ясні.
Проходить ніч в сумних думках про наш дует…
2.02.02р.


Янь та інь

Лише у серці б’є вогонь. Все інше – тлінь.
Згубились символи – і час затер сліди.
Не розібрати похапцем, де янь, де інь.
І невідомо: далі що? І йти куди?

Одна миттєвість залишилась – і…кінець.
Солоні бризки у лагуні чорних хвиль.
Єдиний шлях – у невідомість – навпростець
Без підрахунку нескінченно-довгих миль.

Та ніжне полум’я у серці не згорить.
Жадоба жити злине птахом в височінь.
Усе минеться, все лихе переболить.
І буде вічно на планеті янь та інь.
30.01.02р.

Упізнай…

Ти упізнай мене між тисячі облич.
У сотнях кроків відшукай мої сліди.
Від сивих буднів ніжне серце укради.
І в білий рай своїх бажань мене поклич.

Хай донесе на крилах ночі дивний птах
Твій теплий подих, дотик вуст і ніжний сум.
Я загорнуся в перелину срібних дум.
І буду плавати з тобою в довгих снах.

А на світанку позолоченим дощем
Впаде із неба зацілована ріка.
В моїй руці твоя опиниться рука.
І в світ Кохання ми з тобою увійдем…
16.02.02р.

Казка про нас

Нас вітер поєднав – і розлучив.
Пронісся диким вихром повз серця.
Завчасно нашу казку закінчив,
Не давши дочитати до кінця.

Розлука нам зробила макіяж
Печального чекання з білих снів.
А зорі напускали томний раж
І сипали в нас іскри почуттів.

Ми в пристрасті зливалися в думках.
Зривались серед буднів до небес.
Губилися – й знаходились в світах,
Керуючи вітрилами Чудес.

А вітер невідчепно лоскотав
Захоплені, закохані серця.
І неквапом нам казку прошептав,
В якої не придумано кінця…
20.02.2002р.

Послання

Я знов творю – і знову шлю тобі послання.
Прошу у вітра: “Передай йому привіт.
Повідай щиро про святе моє кохання.
І захисти його від горя та від бід.”

Я знову плачу – і вустами посміхаюсь.
У мріях з вітром до крила твого лечу.
І з кожним порухом все більше сподіваюсь.
Все голосніше про любов свою кричу.

Я перешкоди на шляху важкі долаю.
Зриваю терни, перестрибую яри.
Любов у серці донесу тобі безкраю –
І знов творитиму до пізньої пори.
11.02.02р.

Втеча

Словесний океан мене втомив.
Я плавати у ньому не навчилась.
В очах твоїх прозорих загубилась.
Твій голос всі думки мої розмив.

Позичивши у птаха два крила,
Здійнялась в недоступні високості.
Не маючи до тебе й краплі злості,
Від тебе в небеса я утекла.

Та й там мені притулку не знайшлось.
Дивились всі на мене звиродніло.
І так мені до тебе закортіло,
Що скинути ті крила довелось.

Тепер я знов з тобою, як колись.
Не хочу вже ні плавать, ні літати.
А затишно з тобою розмовляти
Й словесно підніматися увись.
12.03.02р.

Твій янгол

Твої зіниці не змикались уночі.
Сліпуча зіронька від сну відволікала.
А може, я тобі заснути не давала,
Присівши янголом маленьким на плечі.

В безсонних звуках розливався трепет крил.
Я посміхалася тобі сором’язливо.
А ти відчаєно шукав крилате диво –
Й не міг знайти мене в пітьмі нічних вітрил.

…Вологі очі не заснули ні на мить.
Солодкі сльози затопили півкімнати.
Яскрава зіронька не дала тобі спати.
І тільки янгол на плечі маленький спить…
22.03.02р.

(c) Алёна Багрянцева